Своєрідним жіночим оберегом на Україні завжди був віночок. І нині, як і в давнину, з раннього дитинства кожна дівчинка вчиться виплітати квіткові віночки. Плетіння вінка – то ціла наука і майже магічне дійство.

"Заплету віночок, заплету шовковий на щастя, на долю, на чорні брови..." - слова цієї пісні надихнули мене створити портрет юної українки заквітчаної вінком. Так народився мій перший барельєф із гіпсу, техніку якого я зовсім нещодавно почала засвоювати.

Барельє́ф (фр. bas-relief, від bas — "низький" і relief) або плоскорізьба — один з різновидів художнього рельєфу, скульптурна композиція, виконана на площині і пов'язана з тлом. Барельєфом називають рельєф, випуклість (цебто, висота над тлом) якого не перевищує половини об'єму скульптури. Цим барельєф відрізняється від високого рельєфу, або горельєфу, що випинається більше ніж наполовину.З найдавніших часів барельєфи прикрашають будівлі (зовні і всередині), а також різні монументи для посилення їх ідейно-образної виразності. Барельєфи виконуються в різних матеріалах: кераміка, мармур, граніт, вапняк, дерево, метал, штукатурка та ін. У радянській архітектурі барельєфи знайшли широке поширення в будівлях і спорудах товариств, призначення: станції метрополітену, павільйони ВДНХ, кінотеатри . Вживання барельєфів ми бачимо в далекій давнині і майже всюди на стародавньому Сході: в Індії, Ассирії та Персії, де вони досягають іноді колосальних розмірів, в Єгипті, в древній Америці, в Греції і Римі, в середньовічному і в новому європейському мистецтві. У давньогрецькому і римському мистецтві коханим місцем для барельєфів були фронтони храмів, де зміст барельєфів звичайно відповідало призначенню храму. За зразком їх і в сучасній європейській архітектурі барельєфи розташовуються на таких же частинах будівель.В Україні пам'ятки рельєфу відомі з палеоліту. З I століття до Різдва Христового збереглися цікаві рельєфи із зображенням скіфських царів з Неаполя Скіфського. Техніка рельєфу була поширена у Херсонесі, Ольвії та інших містах Криму (Гераклові подвиги та ін.).З І тисячоліття походить унікальний рельєф на скелі з села Буші (Вінниччина).

Заборона у християнській Київській державі круглої скульптури ("кумиротворення") сприяло розвиткові рельєфу. Збережені шиферні рельєфи з київських храмів: Михайлівського Золотоверхого ("Святі їздці"), Печерського монастиря (рельєфи з Гераклом і Кібелою) і Ірининської церкви (фрагмент рельєфу з воїном) усі з 11 ст., з Борисоглібського собору в Чернігові (собако-птаха) та Успенського в Галичі (рельєф — фриз у романському стилі) з 12 ст.

Були поширені кам'яні, металеві й деревʼяні іконки, нерідко з рельєфним зображенням святих воїнів (11-14 ст.) і великі кам'яні ікони — барельєфи святий Юрій з Маріуполя 14-15 століття, Оранта та Антоній і Феодосій Печерські у Лаврській дзвіниці з 1470).

Визначні пам'ятки орнаментального й фігурального рельєфу доби ренесансу, ампіру, класицизму збереглися переважно у Львові в декорації житлових будинків і церковних будівель роботи головно німецьких майстрів.

Високої майстерності в добу бароко досягла високорельєфна і барельєфна різьба іконостасів та архітектурних деталей дерев'яних будинків, палаців, меблів тощо.

У декоративно-рельєфній пластиці при оздобленні монастирів, церков, палаців наприкінці 18-го - поч. 19 століття працювали народні митці у Києві, Полтаві, Ніжині, Миргороді, Переяславі, Глухові, але їх творчість недостатньо досліджена.Рельєфи-плакети на постаментах монументів дали І. Мартос (на пам'ятнику Рішельє в Одесі), Василь Демут-Малиновський і П. Клодт (барельєф на постаменті пам'ятника Володимиру Великому у Києві), Л. Позен (барельєфи на пам'ятнику І. Котляревському в Полтаві) та ін.

Низку рельєфів для будинків Києва на початку 20 століття виконав Ф. Балавенський та його учні. У 1930-х роках в оздобній скульптурі працювали К. Бульдин, А. Дараган (рельєфи фриз "Оборона Луганського", 1935), Я. Ражба (барельєф для Робітничого театру у Дніпрі, горельєф "З поля") та ін.

У 1945—1970 декоративними рельєфами прикрашено близько 100 будинків у Києві, Горлівці, Донецьку, Кадіївці, Кропивницькому, Новій Каховці та інших містах, роботи переважно молодих митців, станції метрополітену в Києві — "Вокзальна" (карбування на бронзі О. Мизіна) і "Арсенальна" (рельєфи у мармурі І. Макогона, А. Німенка), декоративно оформлено концертну залу в Запоріжжі, палац піонерів у Києві (В. Бородай), стели з рельєфами обабіч монументу І.Франка у Львові та на постаментах численних монументів Леніна, радянських «знатних» людей та історичних подій.У рельєфі працюють також народні майстри: П. Берна з Жмеринки ("Енеїда", 1948), В. Свида ("Опришки"), І. Барна (рельєф-стела "Олекса Довбуш", 1960) з Закарпаття, лемківські майстри: В. Одрехівський (рельєф-портрети), А. Фіґоль (барельєф "Гуралі"), І. і В. Кіщаки та інші.На еміграції рельєф-стели поряд з пам'ятниками Т.Шевченкові у Вашингтоні (США) і в Буенос-Айресі (Аргентина) створив Л. Молодожанин, а у Вінніпезі — А. Дараган.Рельєфи-зображення українських історичних портретів на медальйонах  виконав В. Масютин.Барельєф в мистецтві існує з сивої давнини,  але й у сучасному світі він набуває популярності. Сучасна ліпнина більш вдосконалена за характеристиками, і процес її створення має мало спільного з процесом ліплення древніх зодчих. Однак пишність і загальний візуальний ефект при цьому не менш натуралістичні. Сподіваюсь, що моя робота несе чудовий емоційний стан глядачу.