Нерідко ставлення до натюрморту буває якщо не поблажливими, то й не надто шанобливим. Мовляв, це просто навчальний етап у житті митця: спочатку він тренується малювати натюрморти (конуси, глечики, драпіровки), а тоді вже розвивається до суттєвіших, глибших жанрів. Першим європейським натюрмортом вважають картину "Кошик з фруктами" Караваджо, яку він написав у 1596 році. Караваджо зображує розкішні стиглі фрукти. Але, якщо придивитися уважніше, виявиться, що всі вони трохи... зіпсовані. Тобто від початку натюрморт тяжів до філософського переосмислення дійсності, при тому, що повсякчас ризикував перетворитися на інтер’єрну забаганку. "Поважний" статус зберегли полотна XVII століття, що зображували алегоричні черепи, свічки, фазанів та інші об'єкти із символічним підґрунтям. Оселі магнатів та козацької шляхти прикрашали голландські натюрморти, різноманітні "сніданки" або "крамниці". Натомість український натюрморт особливого захоплення і трепету не викликав, принаймні, не повсюдно.

Українські художники ХVIII - ХІХ сторіч переважно навчалися у Перербузькій академії мистецтв, де у фаворі був історичний живопис. А от студенти Краківської академії мистецтв , що потім часто добирали знань у Мюнхені (наприклад, одесити), були добре знайомі з натюрмортом — цікавим явищем , що не позбавлене загадок і смислів. Натюрморт із окраси благополучного повсякдення помалу перетворювалися на спосіб аналітичного осмислення речей. На межі ХІХ–ХХ століть, в часи експериментів і новаторських підходів у живописі, призабутий раніше жанр натюрморту отримав своє друге життя. У XX столітті на українських художників позначається вплив французьких імпресіоністів, постімпресіоністів, кубістів тощо — і це стає основою для нових експериментів, появи несхожих колоритів, ритмів. Тут можна згадати Миколу Глущенка — радянського шпигуна і визначного живописця, який мав доступ до європейського контексту та сформував власний метод і стиль — ліричний, виразний та інтенсивний. І тоді, і зараз натюрморт може слугувати для конструювання свого символічного поля та емоційного стану. Компонування предметів, загальний ритм і кольорове рішення обирає автор і вкладає у це певну логіку та настрій.

Водночас натюрморт стає свідченням духу часу.

Зрештою, натюрморт — це не завжди фрукти на столі. Іноді — це плафони на стелі. "Українці зрозуміли, що суму предметів можна писати як елемент дослідницької роботи з естетикою форми, колориту, простору, світла. Як самопрезентацію, як щоденник, де стосунки з предметом фіксують відображення змін світосприйняття" - читаємо у книзі Діани Клочко "65 українських шедеврів. Визнані й неявні" і нам легко у цьому переконатися.

"Натюрморт в українському стилі з лілією" це графічна робота, виконана простим олівцем.  Коли я малювала цю роботу, то моя уява малювала таку картину: Київ часів Ярослава, стіл в княжих покоях – глечик кухоль, кахлі з ліліями  для собору Софії та закордонним фруктом (лимоном).